Постанова КМУ від 14.02.2017 № 88 «Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами»

Постанова КМУ від 12.07.2017 № 545 «Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр»

Постанова КМУ від 09.08.2017 № 588 «Зміни, що вносяться до Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах»

Постанова КМУ від 15.11.2017 № 863 «Про внесення змін до Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами»

Постанова КМУ від 22.08.2018 № 617 «Деякі питання створення ресурсних центрів підтримки інклюзивної освіти та інклюзивно-ресурсних центрів» (Положення про ресурсний центр підтримки інклюзивної освіти)

Наказ МОНУ від 01.02.2018 № 90, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.02.2018 за № 226/31678 «Про внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 06 грудня 2010 року № 1205»

Наказ МОНУ від 22.03.2018 № 271 «Про затвердження Примірного переліку корекційних засобів навчання та реабілітаційного обладнання для спеціальних закладів освіти»

Наказ МОНУ від 08.06.2018 № 609 «Про затвердження Примірного положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти»

Лист МОНМСУ від 25.09.2013 № 1/9-675 «Щодо посадових обов'язків асистента вчителя»

Лист МОНУ від 13.08.2014 № 1/9-414 «Про забезпечення безперешкодного доступу до навчальних закладів»

Лист МОНУ від 13.11.2018 № 1/9-691 «Щодо організації діяльності інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти»

Лист МОНУ від 05.02.2018 № 2.5-281 (Роз’яснення щодо тривалості уроків в інклюзивних класах і функціональних обов’язків асистента вчителя)

Стаття 30. Закону про освіту. Прозорість та інформаційна відкритість закладу освіти.

Дітям з особливими освітніми потребами дошкільного віку гарантоване законом право здобувати освіту в інклюзивних групах закладів дошкільної освіти за місцем проживання.  

У закладі дошкільної освіти необхідно:

• створювати середовище, адаптоване до потреб дітей зособливими освітніми потребами

• добирати спеціально фахівців, зокрема асистента вихователя

• розроблювати індивідуальні програми розвитку

• проводити заходи, що виключають стихійну інтеграцію «особливих» дітей.

Інклюзивні групи в дошкільних закладах комплектують за Порядком комплектування інклюзивних груп у дошкільних навчальних закладах.

Наповнюваність інклюзивної групи - до 15-ти осіб. У такій групі - не більше трьох дітей з особливими освітніми потребами, зокрема й зінвалідністю.

Кількість дітей з ООП в інклюзивній групі залежить від складності порушення у дитини та обсягу необхідної підтримки й допомоги від дорослого. Тобто в інклюзивній групі може бути лише одна дитина, якщо їй потрібен постійний супровід.

Відповідно до рівнів підтримки:

- не більше 3 дітей, які потребують другого рівня підтримки;

- не більше 2, які потребують третього рівня;

- не більше 1 дитини, яка потребує 4,5 рівня.

Діти з ООП можуть перебувати в інклюзивній групі ДНЗ до семи-восьми років, якщо:

• є відповідний висново кпсихолого-медико-педагогічної консультації (він рекомендаційний!)

• на це вказують рівень і ступінь порушення.

Приймає дітей до інклюзивних груп директор закладу дошкільної освіти.

Батьки дитини з особливими освітніми потребами мають подати такі документи:

- основні:

1)заява щодо прийняття їхньої дитини до дошкільного закладу

2)медична довідка про стан здоров'я дитини з висновком лікаря про те, що вона може відвідувати ЗДО

3)довідка дільничого лікаря про епідеміологічне оточення

4)свідоцтво про народження дитини

- додатково

1)копія медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, наданого лікарсько-консультативною комісією, або копія посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу

2)висновок ІРЦ 

3)копія індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда

4)направлення місцевого органу управління освітою

Дітей до ЗДО приймають будь-коли протягом календарного року.

Висновок необхідний, щоб педагоги мали змогу:

• створити сприятливе розвивальне середовище

• врахувати:

– особливості психічного розвитку

– можливості

– потреби

– навички

– практичний і соціальний досвід дитини

– особливості засвоєння знань.

Рекомендації ІРЦ надважливі при розробленні індивідуальної програми розвитку.

Під час індивідуального супроводу працівники ведуть щоденник спостережень, формують портфоліо дитини тощо.

• ІІІ і IV ступені порушень функцій організму, які не сумісні з перебуванням дитини в організованому колективі

• усі захворювання в періоді розпалу

• хронічні захворювання в стадії загострення

• захворювання, що потребують стаціонарного лікування

• гострі інфекційні захворювання (до закінчення строку карантину).

1. Підготувати дітей групи до того, що поряд із ними навчатиметься дитина з особливими потребами:

• Створити в групі демократичне середовище, налагоджувати між дітьми дружні стосунки, щоб діти з особливими потребами почувалися себе членами колективу;

• Привчати здорових дітей допомагати (в разі потреби) опікувати однолітків з особливими потребами;

• Присікти зневажливе ставлення до дітей з обмеженими можливостями.

2. Перед прийомом до групи дитини з особливими потребами детально ознайомитися з її даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини; вивчити медичні довідки; усвідомити, в чому полягає першопричина (пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо).

3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання та розвитку. Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з особливими потребами.

4. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовуються у спеціальних закладах під час навчання дітей з особливими потребами. Необхідно в закладі мати навчальні програми (відповідного віку).

5. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи складність дефекту).

6. Знаючи специфічні особливості дітей з особливими потребами, коригувати їх у процесі навчання; враховувати під час навчання; враховувати під час планування діяльності.

7.Вихователь повинен налагодити співробітництво з батьками дитини. Батьки дитини з особливими освітніми потребами – це союзники педагогів, а не конкуренти в освітньому процесі. Батьки для вихователя – це перше і найважливіше джерело інформації про дитину, її звички, захоплення, особливості характеру. Жодна педагогічна чи психологічна література не дасть такої дієвої та своєчасної поради в конкретній життєвій ситуації, як батьки. Дуже часто батьки, не маючи спеціальної педагогічної освіти, але добре знаючи особливості своєї дитини, підкажуть  ефективні шляхи вирішення певної проблеми.

• давайте окремі поради, котрі б допомогли Вашій дитині зрозуміти, що їй допомагає вчитися краще, наприклад: «Мені здається, що ти краще запам'ятовуєш інформацію, коли бачиш предмети»;

• якщо необхідно, пояснюйте своїй дитині результати оцінювання, щоб вона краще розуміла свої можливості та потреби, а також їх пов'язаність з навчанням та життям;

• пояснюйте, що кожна людина навчається зі своєю швидкістю та особливим підходом. Наприклад, одні діти навчаються краще, коли прослухають пропоновані їм матеріали, а інші – коли прочитають або побачать на власні очі;

• використовуйте слова, котрі Ваша дитина розуміє;

• наголошуйте на тому, що Ваша дитина не лишається на самоті зі своїми проблемами. Їй зможуть допомогти батьки, родина та персонал закладу;

• допомогу, котру буде отримувати Ваша дитина, описуйте конкретно, реалістично та в позитивному світлі;

• обговоріть, як потрібно реагувати на можливі образи від однолітків;

• проводьте рольові ігри, моделюючи можливі складні ситуації;

• шукайте можливостей підтримки та інформаційного забезпечення. Коли Ваша дитина зростатиме, допомагайте їй робити це самостійно, щоб з часом вона могла захищати право на свої власні освітні потреби;

• доцільно заохочувати свою дитину до активної участі у складанні Індивідуальної програми розвитку та встановленні реалістичних цілей за результатами навчання;

• почитайте дитині книги, в яких описуються проблеми, подібні до її проблем. Книги надають дітям можливість встановлювати зв'язки між подіями та головними героями і проводити паралелі з їх власним життям. Саме так часто пом'якшується відчуття самотності, сум'яття чи ізоляції. Діти можуть у житті опиратися на мудрість та моделі поведінки, запозичені з прочитаних чи прослуханих книжок.

Після того, як сім'я вперше дізналася, що у дитини можуть бути особливі потреби, їй може знадобитися час для адаптації. Дитині також може бути нелегко в цей період. Підбадьорюйте дитину, більше звертайте увагу на її сильні сторони – це допоможе сформувати рівновагу зі щойно виявленими проблемами. Здібності є в усіх дітей, їх потрібно лише виявити і розвивати. Хваліть завжди за конкретну дію, будьте красномовними:

• «Ти дуже добре зробив ...»

• «Я бачу, що ти набагато краще вчишся, коли ...»

• «Я помітив покращення в ...»

• «Давай разом попрацюємо над ...»

• «Я дуже ціную твою значну роботу та зусилля, витрачені на ...»

• «Чим я можу тобі допомогти...», «Я бачу, ти добре попрацював над…», «Дякую, що ти ретельно виконав завдання».

Будьте готові допомагати дитині, однак за найменшої можливості посилюйте її незалежність. Підбадьорюйте та заохочуйте дитину, щоб формувати її самостійність та впевненість:

• складіть список усіх сильних сторін та потреб своєї дитини та часто звертайтеся до нього;

• якщо можливо, допомагайте Вашій дитині висловлювати свої думки. Для зразку висловлюйте перед нею свої думки вголос;

• робіть наголос на позитивному: визначайте, підтримуйте та формуйте сильні сторони своєї дитини. Створюйте ситуації, де ці сильні сторони можуть якнайкраще проявлятися. Визнання та похвала від інших утворюють міцне підґрунтя для навчання новим та незнайомим навичкам чи завданням. Уникайте порівняння дитини з іншими дітьми, оскільки це нівелює унікальність кожної особи;

• надавайте Вашій дитині можливості навчитися новому – займатися спортом чи рукоділлям. Дітям потрібно відчувати, що вони щось вміють або знають, як робити;

• створюйте для своєї дитини та підтримуйте ситуації, в яких вона відчуватиме задоволення від допомоги іншим;

• допомагайте своїй дитині гордитися її етнічним походженням. Розкажіть їй про корені та історію своєї сім'ї. Разом досліджуйте своє родове дерево. З цими знаннями у дитини сформується глибоке відчуття самоідентифікації;

• сформуйте стабільні зразки суспільної поведінки. Вони допоможуть дітям почуватися більш захищеними і краще розв'язувати низку соціальних проблем;

• вдома прививайте своїй дитині ставлення «я можу», щоб вона впевнено пробувала нові навички. Коли дитині не вдається досягати успіху, намагайтеся виробити в неї ставлення до цього як до навчання, а не як до поразок. Запитуйте: «І чого ти навчився?» або «Що ти зробиш по-іншому наступного разу?».

Упевненість приходить тоді, коли дитина має навички вирішення проблем для прийняття правильних життєвих рішень. Дітям потрібен набір навичок, котрі б допомагали приймати рішення у мінливих умовах. Щоб допомогти своїй дитині вирішувати проблеми, застосовуйте просту модель їх розв'язання, зразок якої надається далі.

• Використовуйте стратегію заспокоєння – перед прийняттям рішення порахуйте до десяти або поговоріть самі з собою.

• Визначте проблему. Нехай Ваша дитина висловить наявну проблему своїми словами. Можливо, Вам потрібно буде задавати їй питання, щоб допомогти у цьому.

• Сформулюйте можливі шляхи вирішення. Не критикуйте жодну ідею.

• Відкиньте варіанти, які будуть незручними або непосильними для Вашої дитини.

• Зважте всі «за» та «проти» тих варіантів, що залишилися, а потім виберіть найкращий з них. Запитайте: «Що буде, якщо ти спробуєш ось так?»

• Обговоріть, що слід робити для втілення цього рішення і як діяти в разі виникнення проблем.

• Після прийняття рішення – дійте.

• Оцініть це рішення. Наскільки воно було вдалим. Що можна наступного разу зробити по-іншому? Чого Ви навчилися?

• Моделюйте навички вирішення проблем своєї дитини. Обговоріть шляхи співпраці та активної роботи з партнерами для пошуку взаємовигідних рішень.

Покращення комунікаційних навичок дитини підвищує її шанси стати впевненою, незалежною та успішною дорослою людиною. Ефективні комунікаційні навички дозволяють дітям висловлювати свої потреби та побажання, розвивати соціальні стосунки.

• Заохочуйте свою дитину висловлювати власні ідеї, почуття, думки та погляди, а самі активно слухайте. У сім'ї обговорюйте події під час споживання їжі, поїздок на машині, прогулянок або перед сном.

• Слухайте свою дитину. Вставляйте кілька слів, щоб підбадьорити, заохотити до спілкування. Коли навички активного слухання моделюються вдома, дитина, швидше за все, буде повторювати їх під час свого спілкування з іншими.

• Заохочуйте свою дитину ставити запитання.

• Давайте своїй дитині можливість спілкуватися з різноманітними людьми: сусідами, членами родини, меншими дітьми чи професіоналами.

• Для тренування комунікацій в різноманітних ситуаціях використовуйте рольові ігри.

Дітям з особливими потребами можуть знадобитися підтримка та заохочення до встановлення дружніх стосунків. Взаємодіючи з іншими людьми, діти вчаться вирішувати свої власні конфлікти, розуміти суспільні рамки, здобувати повагу інших та розвивати чуттєвість до унікальних потреб оточуючих. А для цього:

• Обговорюйте елементи дружби – повагу, довіру, задоволення, прийняття.

• Заохочуйте дітей запрошувати їх друзів до себе додому.

• Запросіть друга Вашої дитини на якусь сімейну подію.

• Запропонуйте групи, команди чи організації, до яких може приєднатися Ваша дитина – часто дружба виникає в організаціях, де в дітей є спільні інтереси.

• Заохочуйте дитину ставити питання та демонструвати інтерес щодо оточуючих.